Закохана. Розділ 1. Реальність

Закохана. Розділ 1. Реальність

Це історія однієї пари. Історія в якій багато почуттів і не менше слів.

Тиша. Я — закохана. Я ніколи не планувала бути окремо від тебе і так далеко від тебе від моменту нашої першої зустрічі.

Зрозумівши, що : «О він такий особливий, такий цінний — таких просто не можливо знайти» я знала, що хочу бути поруч, працювати разом чи то товаришувати сім’ями, але все аби бути поруч. Вести розмови про будь що, дивитись у твої очі, очі, які не такі, як у мене… Дуже гарні очі. Очі, в яких є тваринна пристрасть і природна ніжність, очі, в яких хмарами пролітають думки.

Закохана. Подумавши, щоб вона йому сказала, пішла до води, банально — до крану. Час готуватись до сну. Не подзвонила, а все тому, що графіки в них різні, все тому, що їй не байдуже до його сну, емоцій, самопочуття. Тому і не подзвонить, аби не розбудити і коли сумно… теж не завжди подзвонить.

Яке благо гаряча вода. Вода — це перше, що рятує у в’язниці, гуртожитку… на вулиці… всюди. Під водою люди плачуть собі тихо, кричать на воду… дивляться і думають… медитують на воду, мріють. Такі техніки, такі реакції і ситуації. А ще вода реально очищає, звільняє та відновлює.

Наче зовсім на 0, просто без сил — приймеш душ і от — життя є. Не говорити про гігієну — вона гарна…вона прозора і не псує, а підкреслює сексуальність і блиск тіла.

Закохана. Спогади

Закохана. Одразу їй згадалось, як розстібає його сорочку, цілує… Як цілуючи покусує… Як нестерпно бути далеко, коли так хочеться обіймати його і притискатись тілом до тіла міцніше.

Перевела думку на наступне завдання і після вмивання почала шукати зубну щітку з пастою.

Ох, як же він притискає її, всюди пристрасно. До себе, до стіни до столу. Столу… стільки фантазій з цим необхідним у побуті предметом.

На столі, хто на, а хто поряд. Хто на стільці а хто під столом… Фантазії по колу… і в будь якій із них вони знову цілуються. Він стискає її міцно, що означає — відпускати не хоче ніколи.

Суцільна тиша зараз навкруги. Тиша так сильно впливає, як світло, проявляє наше наповнення — думки, емоції, відношення. Відношення до інших себе і з собою. І, на щастя,  до більшості людей в неї було ставлення нейтральне, тобто емпатичне, а до нього — палке і пристрасне — справжнє кохання, найважливіше і надцінне почуття. Кохання для неї це саме той рятувальний жилет з повітрям… повітрям з ароматом його парфумів… які так і нагадують: «так, він чепуриться до зустрічі з тобою, так йому не все одно. Так, він, як і ти думає перед дзеркалом і виходом з дому про очі… руки – про важливу кохану людину.

Дзеркало

Задивившись у дзеркало черговий раз глянула оціночно. Так, вона себе не дуже то і порівнює з іншими, але свій стандарт, якою має бути — знає. Тож хоче бути гарною, відповідати йому. Аби в нього була найкраща… аби його любила найкраща, аби з ним поряд ішла гарна і достатньо доглянута… стильна, як він.

Закохана. Посміхнулась вона собі у дзеркало згадавши, як вважала себе одною із студенток… І дуже було потрібно виглядати більш відповідно йому, ніж дівчині її віку. Тож любов, наче її основа, пронизує її нинішню сутність стилем, почуттями, красивими словами, романтичними стосунками… І теплом його красивих рук… Знову збудження. Ох… Перед тим, як заснути буде ще багато думок і певно доведеться звільнити цю сексуальну енергію без нього… 

Стіна

Але не час. Нанесла на ватний диск тонік, протерла обличчя, слідкуючи за своїм поглядом. Нанесла масажними рухами нічний крем і вдивляючись в себе, не відриваючи очей запитала:  «коли ти стала така сумна, дівчинко?» І от, по дорогому крему на ніч покотились сльози. Так, є обставини, є реальність, є небезпека й нові правила гри цього світу, та боляче. Бо вона зовсім не хотіла бути від нього, від його пристрасного тіла так далеко. Пішла до ліжка і лягла обійнявши ковдру. Погляд впав на стіну.

Звичайна стіна. Але не для неї. Тепер це теж їх місце. Тепер це їх спільний вклад в майбутнє, яке невідомо, як складеться. Але вона ОДНОЗНАЧНО бачить його в своєму житті і сподівається, що він теж буде ЖАДАТИ їх зустрічі і її, саме її поряд.

Повернулась до дзеркала по телефон і повернулась до питання собі: «коли ти стала така сумна, дівчинко?» Десь я лишила радість…

Радість вона точно відчуває з ним, а ще він точно знає її максимально, читає з її обличчя натяки, і знає… впевнений, що вона завжди за його думку і завжди за його руку. І в її вороги записані всі, хто бодай щось не дуже сказав про нього, в неї є такий чорний список. А вона… вона обожнює його. То не рожеві окуляри першого року, ні. Їх стосункам більше 10 років, він дуже турботливий і йому не все одно  з чого і що вона питиме, він цікавиться нею і її життям і мало говорить про своє і труднощі.

Образа

І так, вона намагається не очікувати чогось, бо звісно, коли не справджується — сумує, злиться на себе і так, ображається на нього трішки (вони дуже швидко миряться). Рецепт примирення: дати час подумати, сказати, що відчуваєш образу і сказати чого тепер очікуєш. Поцілунок… вона так завжди очікує поцілунок.

Згадався один і певно єдиний випадок образи, яку вона не змогла забути. Він не сприйняв її прохання, не сприйняв серйозно чи не рахував вчинити, як очікувала вона за належне…

Була п’ятниця, наче у всіх хороший день. Але ранній підйом, якась вранішня метушня, відсутність угод на роботі… І тут ще й він… Просто розвернувся на її прохання, і ні друга спроба ні певно третя спроба почути її прохання були марними…  Він пройшов повз.

Запльоване вікно на сходах… і сльози на її очах, що намагаються бачити місто через всю цю гидку ситуацію. І думка, що то ще не такий критичний випадок, як міг би бути. І погляд з дальнього переключився на ближній. Замість спроб бачити місто, бачити сонце вона бачить гидкі шибки і відчуває щось таке спільне… таке ж не приємне, як шибка… і душевний біль. Може то розпач, хоча, що таке розпач? Може розчарування? І подумалось їй: «О ні. Він -кохання всього мого життя, моя ікона. Ікона стосунків. Людина, яка найбільше в світі мене любила, людина яку я більше себе любила. Люблю…Та треба зцілитись від цього, змогти жити і існувати без нього…»

Він для неї — то така залежність, без якої так нестерпно і з якою максимально добре. Така дозволена залежність, та дозволена не всіма.

Дзвінок

Подзвонила перша, казала, що її образило і зрозумівши його та виправдавши в своєму розумінні сказала, що пробачить за поцілунок. Поцілунок був…

А зараз в її реальності тиша. Тиша, яка на користь і яку вона любить за можливість бут з ним на емоційному зв’язку, за можливість згадувати і знову відчувати його погляд, слова та збудження від нього.

Закохана. Взяла телефон. Заставка – кава. Їх кава. Кіно з спогадів в хронологічному порядку… Вона, як завжди, з ним, максимально відчуває і мінімально думаю зовсім не помічаючи інших навколо. Та є згадки того, що не очікувано приємно і назавжди в тобі — відчуття в особливі моменти.

В той день, майже, як зазвичай вона метушлива, але думає наперед, щоб все було гарно і щоб йому сподобалось… Проходить до столу, а він, випереджаючи, відсуває для неї крісло…

Все. На все життя в саме серденько і привіт нова потреба і норма поведінки з нею для інших. І надалі при зустрічі подумки аналіз для всіх «Не робиш, як мій коханий… хіба ти чоловік?»  Так складаються норми. Коли ти знаєш, як має бути і хочеш лише так.

Тож на щастя він її задовольняє зовнішньо, словесно, по відчуттях, фізично… максимально задовольняє.

Закохана. А саме зараз час сну. Але білизна пручається тілу. Не просто одягти ще трохи вологу шкіру в мереживні трусики… на трохи мокрі груди і спину одіти топ для сну… Але сьогодні вона таки спатиме в білизні. Бажання задоволення зменшилось а от виснаження, сум і млява реальність збільшились. Добраніч … була б… з ним.

Вета Базюк. Продовження тут.