Він і вона

Кохання не можливо спланувати, воно — мов хвиля в погоду, накриває не очікувано, і зносить, несе тебе… так твориться і ця історія.

Вона не чекала нічого подібного, наче все і так прекрасно, куди вже краще. І тут подія, на якій вона зустріла його. Рухи, жести, музика — це було неперевершено. Просто так піти не познайомившись вона все таки не змогла. Далі було фото, невелике знайомство. А далі. Вже трохи згодом, майже вночі отримує повідомлення:

1 день

-Дякую, що знайшли мене!

-У Вас на візитці було вказано.

-Так, звісно.

-Ви — просто талант.

-Дякую, мені приємна Ваша увага.

-Я ледве дісталась до вас, бо зрозуміла, що просто так піти після такої події не можу.

-Сподіваюсь, вам було не занадто важко.

-Доволі складно. До мене можна на ти.

-Тоді і до мене на ти.

2 день

 — Розумієш, все це так не очікувано. І так рідко бува, що побачиш людину, і відчуваєш, що вона особлива, і  по своєму близька.

— Я Пізніше напишу. Вибач. Зараз зайнятий.

— Ок.

— Я вибачаюсь.

— Все Ок.

— Мені дуже приємні твої слова. Це просто надзвичайно, таке читати від тебе!!!

— Я думала, що даремно відверта.

— В мене, коли читав твоє повідомлення, аж дух захопило.

— Я думала, що злякала тебе, великим смс з поясненнями.

— Ти що, ніколи не думай таке про себе. Щирість та відвертість — це особливі якості, які є рідкістю у світі. Ні. Не злякала. Просто в мене на стільки насичений день був, що я взагалі не помітив, що він пройшов.

— І я.

— Але він був надзвичайний, особливо через саме твої слова, які мене надихнули!!! І я сьогодні виступив дуже вдало.

-Супер, Вау! Оце я хотіла дізнатись, як все пройшло.

— Це було чудово, отримав купу надзвичайно позитивних емоцій. Зараз іду з друзями святкувати.

-Круто! Гарного вечора!

-Я пізніше відпишусь, мушу тебе покинути. Вір, що я дійсно з великим бажанням спілкуюсь і відписую. Просто трохи не зручно зараз. Добраніч!

— Добраніч. Бажаю гарних снів!

І лягла вона спати щаслива, бо їй сказали такі важливі і потрібні слова, не банальні, а насичені змістом, надії і віри.

Так закінчився 2-й день двох натхненних і щасливих людей. У кожного свій світ, і кожен із них реалізований у своєму просторі, живе своєю справою, і з насолодою проживає насичені дні, що повні планів і щільного графіка.

Для нас читати чужі переписки якось просто, а ті, хто пишуть, невпевнено, підбираючи, як краще,  такі щирі і відверті  слова, вкладають глибокий сенс навіть у знаки оклику. Чому їх три? Тому що це надважливо, це головне. І емоції, переживання, очікування повідомлень, і бурхливість щастя від взаємозв’язку, зворотної віддачі — просто неоціненна. 

3 день

І першою сьогодні пише вона…

— Як відсвяткував? Задоволений, було весело? Я прокинулась глянути повідомлення, і знову посплю, ще хоч трохи. У нас дощ…

— Нормально, тепер дуже хочу спати, але емоції переповнюють, і від цього не засну.

— Ясно, тоді обіймаю!

— І я Тебе!

— Відчуваю. Що робиш?

— Снідаю!

— Смачного !

— А ти що робиш?

— Я чай п’ю!

— Гарного чаювання?

-Дякую. А ти що любиш, каву чи чай, які?

— Я каву не п’ю взагалі, так що — чай. В залежності від настрою і фізично-духовного стану. Більше люблю чорний, але інколи і зелений дуже хочеться.

— Ясно.

— Дуже цікаво познайомитись з твоєю творчістю.

— Скоро отримаєш мою книгу. Гарного тобі дня!!! Не буду затримувати. Бажаю, щоб усе було супер ідеально. І позитиву! Обійняти ще?

— Мені здається, що це обов’язкова процедура тепер між нами. Звісно ж обійняти.

— О, круто!

— І я тебе обіймаю, і бажаю гарного, сповненого позитиву, дня !!!

— До зв’язку.

— До зв’язку.

— Як будеш вільний – пиши.

Пройшов день. Ввечері він пише:

— Привіт. Як ти? В мене якийсь дуже гарний настрій. Такий — на позитиві.

— Круто! А я так втомилася, але вже краще. От зайшла почитати, як ти, і теж рада, що в тебе все ок. Думала — сумую вже, дивлюсь — лайки від тебе! Лайкаєш все? Все подобається?- Там є фото, ти мав зрозуміти.

— Так, я то зрозумів. Мені то дуже приємно. Я зацінив. Просто вирішив створити інтригу, щоб це залишилось загадкою, не приділяючи увагу коментом чи лайком.

— Ні, коментувати не обов’язково. Знаєш, ти так мене потішив своїми словами, що цілий день щаслива.

— Ти мене теж тішиш завжди!

— Я мала на увазі слова про обійми, бо я так, з осторогою, обережно, наче запитала, чи обійняти, а тут так от. Круто-о.

— А-ха-ха-ха.

— Моє перше питання було, а твоє яким буде?

— Америка чи Європа?

— Що більше симпатизує? Певне Європа, але скажу, що близьке місце те, де тебе щось тримає, те, що зачепило. Мої думки будуть летіти туди, де ти, з питанням — як ти, обіймами і побажаннями, щоб у тебе все було якомога краще.

— Я просто взагалі розгублено-здивований тим, як ти вмієш солодко, і в той же час пристрасно написати надзвичайно приємні фрази.

— Тут? Чи в книгах?

— Тут, саме тут.

— Я така вражена… я в шоці, що тобі це солодко та пристрасно.

— Не знаю чому, але  я відчуваю пристрасть у твоїх емоціях.

— Бо я пишу, що відчуваю, вагаючись, що покажусь нав’язливою. Так, пристрасть є.

— Мені приємна така нав’язливість. Звісно ж, коли в мене є час.

— Я щаслива, що нам вдалось познайомитись, і що ти мене в мережі знайшов.

— Головне, щоб ти розуміла і не ображалась, а особливо не накручувала себе, що ти мене відлякала чимось, чи щось мені не сподобалось, якщо я не відповідаю одразу. Просто в мене доволі насичений графік, і не завжди можу відповісти.

— Я розумію,  я теж зайнята дуже, але все ж декілька слів і кілька хвилин для важливої людини знайду.

— Але я завжди пам’ятаю про все. Ти мене вибач, але я буду спатки. Мені о 7-мій треба прокинутись.

— Добраніч! Обіймаю. Спи.

— Я теж тебе обіймаю і бажаю гарних снів.

— Дякую.

Так минув день, і обійми стали приємною і такою очікуваною процедурою, вірніше — таким знаком уваги, і нормою їх етикету. Те що він хоче її обійняти, хоч в смс,  це вже так приємно, вона цього чекала. Такий зв’язок і сили притяжіннія до безглуздя банально її захопили, і залежність так помітна по знервованих пальцях, що постукають по екрану, обираючи  музику. Вона давно не відчувала себе такою м’якою і захопленою романтичними ілюзіями, живучи по плану і графіку, розфарбовуючи дні і домальовуючи щастя.

Все завжди обирала сама, а тут – доля принесла нежданий подарунок, відчуваючи, що вона — це  носій приємного і терпкого вірусу кохання.

Як же хочеться перевіряти, чи є послання, як приємно мліти від тих написаних «взаємно», і як круто, що він цінує її почуття та щирість.

 Він попереджує що зайнятий, цікавиться її справами, і бажає гарних снів, робить її життя ще більш повним сенсу, а справи — вдалими.

4 день — ранок

— Привіт

— Привіт. Гарного дня!

— Я так спати хочу…

— Я теж не виспалась. Нехай твій день буде відмінним, будемо надихати один одного. Я в тебе вірю! Обіймаю міцно і по-різному.

— І я тебе обіймаю! Гарного та радісного дня тобі!

Пройшов час… І вона йому пише:

— Уявляєш, в мене все так круто і продуктивно в роботі сьогодні, великі успіхи. Я так помітила:  коли я мало сплю — все чудово. У тебе як? Все ок?

— Так. Потім напишу.

—  Ок.

Вечір, і знову вона:

— Дякую за лайки, не принципово, але приємно. Де ти? Дуже тебе чекаю. Смішно? Тільки знайомі, а вже такі питання.

— А-ха-ха. Я такий втомлений, але такий задоволений. Іду спати.

— Добраніч! Продуктивний день — це круто.

— В тебе як пройшов день? Розповідай!

— В мене сьогодні все круто, і в роботі, і вдало зробила покупки, і буду ще кращою. Ти хоч їсиш?

— Вибач але мало їм. Сьогодні відбулось багато цікавого: «текст відсутній»

— А я чекаю, думаю — ліг спати без мого «добраніч», і було сумно.

-Після того, як ти розказав про свої досягнення за цей день, я зрозуміла, що ти ще кращий, ніж я думала. Дякую, що розповідаєш все детально замість короткої відповіді «все ок», мені цікаво. Дякую, що знаходиш для мене час. Обов’язково їж, хоч щось корисне, «живе», яблуко приміром, як перекус.

— Добре.

— Будем прощатись?

— Так. Вибач, але треба спатки.

— І мені (і надсилає сердечко-«люблю»).

— Обнімаю і цілую.

— Клас. І я тебе сильно. Я чекала цих слів.

І він надсилає смайлик і:

— Добраніч.

— Добраніч.

І вона йому надсилає сердечко, як натяк, що «люблю!». Раніше він ще ніколи не писав цілую… Це новий крок, нове їх досягнення за сьогодні. І вона вже від щастя стрибає на ліжку, викрикуючи: «Цілує! Нарешті, він мене Цілує, Клас, клас, кла-а-с-с». Обіймають обоє подушки, і раді, що знайомі, що зустрілись, що ненароком натякають, і мають взаємність у відповідь.

 5 день

— Доброго ранку! Як ти? — пише він їй зранку — Я не міг заснути до 2-ї години ночі , але потім трохи більше поспав вранці.

— Привіт! Так рада, що ти мені пишеш… Я теж до 2-х не спала.

— Чому ти не спала?

— Думала.

— Інколи то шкідливо.

— Ти мене своїм поцілунком так потішив, і в мене з’явився настрій попри втому. З одної сторони це дуже круто, що ти на мене так впливаєш, а з іншої — я боюсь, боюсь що втрачу це все. Давай будемо надихати один одного. Ти що робиш? Я хочу обіймів.

— Обіймаю

— Сьогодні відпочиваєш чи маєш плани?

— Так! Важлива подія ввечері!

— Ясно. Успіхів тобі і настрою, щоб все було ідеально. Ти супер!

— Дякую! А в тебе які плани?

— Сьогодні займусь  домівкою і хатніми справами. Бо я завжди не вдома, але на це теж треба увага. Робота на першому плані. А зараз сніданок, навчання і спорт.

— В мене моя справа теж на першому місці. Я тебе розумію.

— Що зараз робиш?

— Їду.

— Ти музику слухаєш, як в дорозі?

— Раніше завжди слухав, а зараз від музики відпочиваю, але іноді слухаю, як є настрій. А яку ти слухаєш?

— Моцарта.

— Серйозно?

— Як на мене, то в дорозі важко без музики зосередитись. Я люблю щось типу  театральної музики — класику з настроєм, інструментальні.

— Ого. Зараз в мене вже  справи. Бувай.

Ввечері вона його знову чекає, і починає писати свої думки. Сьогодні в неї поганий настрій:

-Знаєш, виявляється, раніше мені геть не було кому сказати, що день був поганий, хоча багато знайомих… а тут чекаю тебе, щоб обговорити день. Я щаслива, що ти в мене є.

Пройшло 3 години. Вона знову йому пише:

— Я вже зі щастям, бачилася з подругою, попили кави, поговорили, і негатив зник. А ти як? Блін… проїхала свою зупинку. Смішно. Чекаю тебе, коли ти з’явишся і напишеш.

— Привіт – пише він, — дуже багато в тебе сьогодні відбулось. Це добре, що в тебе гарний настрій, а особливо є ті люди, які можуть тобі його створити.

— Добре що є ти! Як у тебе?

— Все пройшло нормально, але хотілося б краще. Я завжди хочу краще.

— І в мене так.

— Ще завтра плани, і зможу відпочити.

—  Їси, чи до сну готуєшся зараз?

— Я вже в ліжку.

— О-о.

— Хочу спати, о-о-о, а ти?

— Добраніч.

— Я ще домашніми справами займаюсь, я сьогодні жінка.

— А завтра?

-Я маю на увазі Жінка  в плані домогосподині, що не зовсім моє. Але зустріч з подругою врятувала мій день, і я тепер розбираюсь з тим що, чекало своєї черги і моєї уваги. А завтра буду дівчинка, леді і бос.

— Ого цікаво. А що самій більше до вподоби?

— Іноді хочеться бути ніжною, відчути когось вище, і бути в чиїхось руках. В стосунках доміную завжди я, тому важко, і втрачається жіночність.

— Я зрозумів, і по фото вже давно це побачив.

— Це тебе відлякує?

— А має?

— Лева — ні!

— А-ха-ха. Добре. Це звісно ж дуже цікаво, але я дуже хочу спати.

— Добраніч!

— Добраніч! Бажаю тобі гарних та екзотичних снів. Обіймаю та цілую.

— Екзотичних? О-у, таких певне ще не було. І я тебе цілую (і знову посилає вона йому сердечко ТИПУ-люблю) і обіймаю – пише.

— Ну от бажаю!

— Для того, щоб вони були, треба задати мені ідею, натяки.

— Давай сьогодні сама вигадай, а завтра я тобі підкину.

— Тоді в інший раз разом.

— Або завтра разом.

— О, клас.

— Я вже дійсно засинаю.

— Добре, давай разом. Бувай. О якій годині тебе чекати?

— Не знаю, коли прокинусь.

І знову від неї «люблю» сердечком.

І цього дня все стало ще краще, вже натяки на разом, на фантазії і екзотику, обійми й цілунки – приємно, звично, і тепер постійно.

Оговорили трохи смаки і вподобання, характери, був перший негатив і довіра, і щира взаємодія навіть коли їй погано. Без ілюзій, вони по справжньому зізнаються в тому, що їх характеризує, і що для них головне, усе з’являються жарти і емоційні «о-о о-о-о» від неї та нього.

Він розповідає про справи за день, питає її, підтримує, вона питає, чи їв. Може е занадто буденно, але це по-справжньому. Відчуття, думки і чекання, що стали їм, як цукерка, на яку вони можуть розраховувати.

 Вранці разом починають день, і перед сном прощаються, цілуючись, хоч ніколи раніше цього не робили, і навіть не спілкувались по телефону.

Вже 5-й день, а в них лише переписка. Обмежені часом але не щастям, не емоціями.

6 день

— Доброго ранку! Як же я хочу спати… А як тобі спалось?

— Не вдалось виспатись. Я створюю те, в чому впевнена. Це буде крута історія і варіант подачі — все дякуючи тобі. Успіхів тобі сьогодні! Будь молодчинкою, я в тебе вірю!!! І жаль, що я не буду поруч, але я буду значно ближче. Гарного і незабутнього дня! Обійму і поцілую після?

— І вже, і після. Я максималіст. Заінтригувала на рахунок історії.

— І я цього хочу. Я з тобою, відчуваєш? Подумки поряд. Не відволікайся, працюй, потім напишеш.

— Я це відчуваю протягом цих останніх днів.

— Точно? І я.

— 100%

— Відчуваю тебе.

— Ок. Потім напишеш, як ти мене відчуваєш, які це відчуття. І як би ти хотіла відчути ще, можливо. Все можливе у цьому житті.

— Так. Раніше ти себе так не проявляв, а тут серйозне чоловіче питання, як в стосунках між дівчиною та хлопцем, інший рівень, не лише дружба і натяки та недомовки, як було попередні дні.

— Гарний аналіз.

— На твої питання я відповім згодом, як тобі буде зручно. Я чесна з собою в першу чергу, і про ці почуття ти маєш право знати, бо вони тебе стосуються.

— Домовились.

— Тому без ігр, в яких радять «морозитись», чекати, робити вигляд, що все все-одно, це життя одне! І щастя — це відчувати, надихатись і надихати. Ой, забула обійняти?! Зараз, тобі моя нереальна історія візуалізації: Я поряд, збоку сиджу з тобою. Кладу тобі руку на плече, потім нахиляю, повертаю твоє обличчя до себе, обіймаю за шию і цілую.

— Я собі це уявив, це збуджує! А продовження буде? Я ж максималіст.

— Блін, і я… Поводь себе добре, бо не отримаєш те, що пишу.

— Шантаж? Мені це подобається!

— Так от, відчуваю твоє самобутнє, чоловіче, те що так круто. І перші кроки в плані вийти на щирість в тому, що відчуваємо.

— Це тебе не відштовхує? Не лякає?

— Ні, навпаки…

Той вечір був шаленим у них обох, але у кожного по своєму, і вони були окремо. Він святкував з друзями, а вона сумувала вдома, розраховуючи на те, що саме сьогодні, судячи з їх переписки, яку вони почали з ранку, буде шалено, пристрасно, емоційно і піднесено від тих букв, що принесуть в собі вирішальні, ніжні і такі потрібні їй для щастя слова. Не вдалось… і чекати до завтра немає  сил, та сон бере своє…

Але згодом вона йому написала:

— Було б добре, якби я була там, де ти, ми б змогли провести цей вечір прогулюючись по місту.

— Навряд чи, на вулиці вже холодно, пішли б грітись.

— І цілуватись.

— А може й більше…

— Може  більше. Я тебе хочу — написала вона йому першою.

— Ого – відповів він, але то було забуто обома, хоч сподівання продовжити відвертість залишились.

Так день завершився, хоча це вже був новий день.

7 день

 -Те, що ти так і не почула мій голос, виправлю, дуже скоро наберу при змозі. Довірся мені, бо з тобою спілкуємось, і це означає, що ми обоє цього хочемо. Відчуй себе в руках чоловіка, який знає, що йому робити, і як зробити так, щоб тобі було добре. Знай, він може, дай йому можливість самому захотіти, надихни його, прояви свою силу, жіночу силу, яка змусить його хотіти зробити тебе щасливою.

Гарно… чуттєво… сильно… на цьому переписка на деякий час зупинилась.

Вона сиділа в кав’ярні, обіймаючи горнятко з кавою, ковтаючи невеликими ковтками, примруживши в роздумах очі. Вдивлялась крізь віконні шибки на транспорт і людей, що проходити повз, і ловила момент, запам’ятовуючи, те що відчуває зараз.

Через пів години він все таки подзвонив. Побачивши невідомий номер телефону вона одразу ж подумала про нього, але, відповівши, все ж перепитала… так це був він.  Але це був не їх момент, розмова відбулась на майже чужих тонах, вона вже поверталась і відволікалась на думки, покупки, дорогу, і шум, звісно, заважав. Тому вони домовились зустрітись знову в листуванні.

Та його довго, до пізньої ночі  не було, а вона знову так чекала…

8 день

— Привіт!

— Привіт!

— Мушу, тебе засмутити, — пише він, — але мені потрібно їхати за кордон на певний час, і я не матиму змоги з тобою спілкуватись якийсь час. При змозі буду писати чи дзвонити, але зрозумій, це буде дуже рідко.

— Я чекатиму.

— Це все що ти мені скажеш?

— Обіймаю і цілую тебе.

— І я тебе міцно обіймаю, і хочу поцілувати.

Проходить час… і він знову пише:

— Чому не пишеш? Ти засмучена?

— Це так жахливо, що навіть не зустрівшись і не наговорившись ми мусимо стати ще більш чужими.

— Цього не станеться, повір мені.

— Я розчарована, що наша історія має такий сценарій, я думала — все на покращення.

— Так! Все лише на покращення, от побачиш. Все обов’язково буде, якщо ти цього захочеш. Ми побачимось, обіцяю, і при нагоді і змозі я повернусь скоріше, ніж планую.

— Скільки тебе не буде?

— Не знаю точно, але як мінімум декілька тижнів.

— Бувай!

— Не сумуй, я люблю тебе!

— І я тебе дуже люблю!

Це було їх перше щире зізнання. Раніше вони думали, чи варто говорити один одному такі багато обіцяючі і серйозні слова,  адже, як відомо багато з тих, хто говорив «люблю» -не любив.

— Обіймаю міцно.

— І я тебе.

— Цілую палко, ніжно, пристрасно…

І розійшлись їх життєві дороги різними погодними умовами, кліматом і змінами часу. Настрій у обох був не піднесений, але з надією, що от-от все закінчиться буденне, і настане їх час, час їх кохання, і лише їхньої історії.

Він працював, але періодично переглядав її фото, збережене на телефоні. Можливості дзвонити не було, писати — теж.

Вона декілька днів просто не виходила з дому, лежачи дома в ліжку, і слухаючи монотонну музику… Сумувала не на жарт, і геть забула про свої плани і своє життя, знала, що через «не можу» треба вміти жити, їсти, спати, але зараз був той час, над яким ніхто не мав влади, лише доля.

 Тому варто було чекати, що пройде час, і та ж доля, що подарувала їм зустріч і одне одному, знову вирішить, що їх стосункам бути, а вже не таким поганим здається варіант з перепискою, коли ти втрачаєш навіть це.

Дні диктували свої умови, і треба було ходити по покупки, працювати… і все хоч ішло не так натхненно, як раніше, але життя тривало.

Йшли дні, він робив нові успіхи і досягнення, його ім’я і визнання ставало ще більш значущим і впливовим, а він знову таки дивився на фото, але в серце закрадались сумніви, «чи чекає вона?» — хвилювало питання.

Час розлуки скінчився. Він подзвонив до рідних, повідомив що повертається. Подзвонив до друга повідомити, що всіх хоче бачити на зустрічі, яку влаштовує з приводу свого повернення.

«Подзвонити їй, чи ні?» — думав він, але не поспішав, хоч і дуже скучив, боявся, що він втратив свій сенс, її, і не знав, як все сприйме… Тому відкладав цю мить, і поки вирішив: відсвяткує з друзями, а тоді вже подзвонить.

 Всі святкували, тішились, обговорювали, на зустрічі було багато його друзів і колег, з кожним по слівцю, келих за келихом, і не помітив як «добряче напився». Вийшов на вулицю, там сиділи на східцях хлопці, що палили, кинувши цигарку один із них пішов. І тут думка про неї, у обох.

— Як ваші стосунки? Ти казав переписувались?

— Так, але я поїхав…

— І що? А сюди вона чому не приїхала? Не вийшло?

— Ні, насправді не знаю, я ще не дзвонив…

— Ти серйозно? Ну ти даєш, дивний ти хлопець. Дівчина там зовсім сенс життя втратила, а ти так от, повідомити, не повідомити. Не повідомив, і навіть не запросив. У чому причина? Знайшов іншу?

— Та ні, насправді не знаю, чи все як було, чи зникло.

— Так подзвони і дізнаєшся! Наскільки я знаю — вона сумує.

— Та вже завтра, я зараз не в тому стані.

— От якраз зараз ти в тому стані, що можеш сказати про почуття.

— Не думаю, краще напишу.

І тут їй приходить повідомлення що він надіслав смс, і вона одразу відкриває  переписку, і не знає, що написати, як відповісти, що першим чином сказати.

— Як ти? — пише він.

— Якщо чесно — не дуже, хоча хотілось би потішити, і написати, що чудово, але насправді мені без тебе так було погано, сумно, важко і просто неможливо жити. Я кохаю тебе, обіймаю на радощах і цілую тисячу разів. Пробач що все намагаюсь вмістити в одному смс, просто дійсно так чекала, ну просто наче пів життя… Я страшенно скучила за твоїми словами, нашими ранками з привітом і побажаннями. Ночами, які були підсумками нашого дня, адже лише так, о пізній порі, ми могли обговорити наші приємні моменти, події, і те, що засмучувало. А обійми, хоч і віртуальні, вони були відчутні і приємні…

— Мені так приємно чути стільки хороших слів у свою адресу. Я вражений. Пробач. Мушу тебе перервати, хочу повідомити тобі одну новину. Вірніше це моє рішення.

— Кажи вже.

— Я хочу одружитись, я зрозумів що дуже цього хочу, цей час дав мені можливість багато думати про нас, обдумати своє життя, і пізнати, чого насправді я хочу, зрозумів, що час все таки змінює. Я вирішив одружитись, я здається знайшов людину, з якою хочу пов’язати своє життя. Я хочу жити тут і зараз а не віртуально, розумієш?

Тут все стало ясно. Вона декількома рухами видаляє сторінку, викидає сім-карту з телефону через вікно, і йде гать з квартири просто на вулицю. Повітря не вистачає, сльози котяться по щоках, і ні звуку, тихий і глибокий плач, а справді хочеться кричати скільки досить сил, вовком вити, біль, яка розриває зсередини, просто руйнує…

А він повертається в зал, і знову бачить товариша, з яким ще недавно обговорював її.

— То що там? Поговорив?

— Так!

— І що?

— Сумує, стільки мені всього наговорила, що я черговий раз зрозумів, що хочу лише її. Бачити поряд, щоранку і по вечорах, замість букв, з яких вона так чуттєво складає смс і почуття. Я вирішив одружитись, коли був ще там, за кордоном, але були сумніви.

— І що тепер? Коли св’яткуєм гулянку з приводу заручин?  Для хлопців треба організувати!

— Та почекай ти, не поспішай, я ще не обговорив нічого конкретно, лише встиг сказати, що готовий створити сім’ю, що здається закохався назавжди, ну типу цього.

— А вона що?

— Не бере телефон, і аккаунт видалений.

— Якась дивна реакція у твоєї дівчини, скажу я тобі так.

— Я теж так думаю, але певне тут проблема в тому, що, ну ти знаєш, дівчатка люблять, щоб все красиво і по людськи, щоб показати подругам. А я як? Толком не бачив, і женюсь. Ні тобі обручки, ні квітів. Поїду. Зроблю все як слід, я вже вирішив.

-Ну, давай, молодець. Повертайся вже з нею, забирай її в своє місто одразу, чого два рази їздити! — так пожартувавши друг пішов до компанії.

«Так, точно, треба забрати її, бо вже так не терпиться побачити, і так хочеться тієї фізичної близькості, про яку ми недоговорюючи думали ночами» — подумав він, і зібрався завтра поїхати до свої любої коханої, подарованою йому випадковістю за задумом долі.

А вона? Вона сиділа, тремтячи, на березі, обійнявши ноги, дивилась, як у воді відображаються зорі та світло від ліхтарів. Розчарування — от що вона відчувала… хоч за час його відсутності вона звикла жити без нього, але вірила, і перечитувала ті «обійми», і знову і знову відчувала, що кохає, ловила поглядом серця невидиму ниточку їх зв’язку і взаємності.

—А тепер? Що тепер… Безнадійність? Безвихідь — хоч у воду… Але ніч, дикий холод, і ніхто, як у тому романтичному фільмі, не врятує, і не стане на місце того, особливого, замінивши його й даруючи щастя та надії і сподівання, на ідеальні стосунки.

Встала, і ледь є сил пішла додому, до того пустого дому, де її нічого давно вже не цікавило, окрім його фото на дзеркалі. Таким чином подруга їй порадила бачити себе, щоб зовсім не забула про своє існування, і коли його фото на дзеркалі, здається, що він є, що він поряд, що вони разом.

 Тіло було без сил, бо як відомо, саме кохання нам дає і віру в себе, і підтримку, і бажання жити, намагатись подобатись і бути кращими. І думала собі: «А вона не шукала цих почуттів від когось іншого, чекала його, а він одружується. Що тепер подругам казати? Батькам, що хвилюючись, ненавидять його, що він так надовго поїхав, не знаходячи можливість спілкуватись з нею» — з такими думками і заснула.

Він одяг той самий костюм, що був на ньому при зустрічі, купив найкращу обручку і білі троянди. Не знав, як запропонувати вийти за нього краще, адже ідеї різні, в будь якому разі хоче багато що обговорити, розпитати. Так скучив, він так шалено скучив…

Трохи було складно знайти її адресу, але одразу згадав, як вони познайомились, вона теж шукала, як до нього пробратись, і он ті самі двері. Якою вона буде? Чи змінилась? Що вони обговорюватимуть першим?  Чи одразу пропозиція, чи вже за столом… але справді він, і як усі чоловіки, після розлуки хотів нестримного сексу, відчути «тремтіння тіла від насолоди», але звісно він з цього не почне. Спочатку той відважний серйозний крок.

Вже не одну хвилину чекає а двері ніхто не відчиняє. Чи дома немає?

Сон був по дитячому спокійним, і довшим, ніж всі очікування, організм зрозумів, що можна відпочити не чекаючи, що зараз подзвонить, і що саме сьогодні — день особливий. Але що за шум? Не змовкає дверний дзвінок. Кому так не терпиться?

Вийшла до дверей, відчинила глянути…(ні, раніше вона завмирала від щастя, думала – все, він. А як вона виглядає, зазирає в скельце, чи точно він. А сьогодні просто відкрила двері).

А там він і з квітами, з чого б це так? «Вибачатися хоче за такий вчинок, чи прийшов обговорити свою наречену?» -думає.

Так, зустріла вона його «як в військових фільмах» — подумав, «така нещасна, це жарт, чи так сум її довів? Схудла, без настрою, хоч і заміж виходити має, чи це лише я так думаю?»

— Привіт!

— Привіт!

— Я так радий бачити тебе, так скучив…Так хочу по-скоріше обійняти, зізнаюсь чесно, давай зайдем?

— Так, заходь –запросила вона його увійти.

— О, я? — показав рукою на фото.

—  Так, я заберу, хочеш — тобі поверну.

— Та ні, для чого. Давай продовжимо розмову, ми вчора не договорили, ти певне не почула, що я сказав, а я не договорив, ти вже не брала трубки, я подумав треба все як годиться, тому приїхав.

— Що як годиться? Сказати про свої рішення, що ти думав, а тепер одружуєшся? Де тут логіка, я взагалі даремно вірила в те, що ми ще будемо щасливі, бодай в переписці.

— Ти чому така роздратована? Заспокойся! Бо я не можу зрозуміти, що сталось, але давай, я закінчу розмову. Так от я обдумав все, і обміркував, вирішивши створити сім’ю, і от я тут. Тримай, ці квіти тобі.

Погляд, це був просто взаємний погляд просто у вічі, без слів і емоцій. Розмова на відчутті, інтуїтивно, самі відчуття…

(І тут кожному має бути уроком, в першу чергу зупинитись, подивитись і відчути.)

Далі — квіти впали на підлогу з рук у них обох, і спраглі тіла пили одне одного цілунками, сильно притискаючись, з надією назавжди. Вона знімала з нього піджак, а він в цей час розстібав одяг на її спині, звільняючи її від тканин. Не зупиняючись вони так палко насолоджувались, кохались віддано і чуттєво, надолужуючи ті кілометри відстані, зближувались, та пізнаючи те, як любить вона, і що подобається йому. Це —  як анкета з питаннями, тільки мовою відчуттів, питання і відповіді методом спроб, бажанням потішити і відчути себе на вершині насолоди…

— То де моя обручка?

-Там, в піджаку, давай я зараз принесу, а то шлюбна ніч раніше обручки — посміхаючись сказав він.

— Так! І телефон свій візьми. Селфі зробимо.

— А твій телефон де? Чому трубку не брала?

— Його вже немає нажаль.

-Нічого, новий купимо, привід для прогулянки є.

— А я думаю, ми сьогодні вже навряд чи кудись підемо…Нам є про що поговорити, є чим зайнятись…