Звуки ніжності і ласки

Звуки ніжності і ласки

Так тихо шепчуть і бринять,

А я вже вірю, наче в казці

А ти не мій, я знаю, й не пита.

Торкайся, обіймай, цілуй,

Я знову зроблю вибір той же.

Ти знов не поряд, знову обманув,

А я шукатиму губами.

Ти є,десь, є

Не мій, не поряд, не назавжди,

А то мене ні трохи не гризе

Я вірю, жду, і знаю – буде.

Ще час солодкий, час п’янкий,

Красиві дні і гарні ночі,

Ще погляд і сплетіння рук

У постіль нас вкладуть.

Ти є, ти точно є,

Я відчуваю, знаю.

І хоч образ палких печать

Ненавиджу, але пробачу.

Сумую, плачу і картаю

Себе за те, що знову те ж

Повторюю, і в той капкан я скачу

З якого лише біль і серце мук.

Це та неволя, яка душить,

Яка додасть печалі і жалю.

І час, злітаючи над нами

То радує, то піддає жалю.

За що, чому я знов люблю,

Солодке і гірке це з болем.

То почуття п’янке й дурне,

Щасливе теж…і втішне дуже.

Я можу зупинитись і забути.

Але чи хочу я із серцем кам’яним в цім світі бути?

Та ні, нетреба так, я ще жива,

Люблю, страждаю все пережива.

То є моє, мої думки, чуття, слова.

І лише я відчути так спроможна

Ті кроки, дотики, слова

Твій голос…ноти в нім так стрімко…

Як та роса щезають швидко.

А я вдивляюсь в очі дорогі,

В ті самі, що так сильно манять,

І то до ранку, то в зорі у небо з сумом удивляюсь.

Ти де? Як ти…

Та все ж немає нам стежини,

Не разом жити, і до душі

Ні хвіртки ні місточка

І разом бути нам ні днини.

Не написали, не задумали, отак

Живем, і просто вірно знаєм

Що є, і щось бува

Між серцем миттю пробігає.

То все пусте, і то дарма

А вплив і силу має.

І як казав хтось у віршах, то убиває й воскресає,

Отак і ми із сильних в попіл,  знову люди.

Окремо, сильні й інші,

На своєму шляху найкращі.

І хоч нам треба сил, але ми зможем

Бути собою…але не потривожим…

То що було, давно й неправда,

Чи біль, чи рани й почуття

Назавжди лишиться у травні

Любов, Розлука і журба.

Вєта Базюк