Морозиво МО

Цілий день і цілу ніч із молока корів робили морозиво. І врешті решт суміш налили в вафельний стаканчик та заморозили.  Звали морозиво — Мо. Одягнули в обгортку і сховали у ящик.

Довгою-довгою дорогою, великою-великою машиною везли морозиво Мо до магазину. Магазин був великий, весь заповнений стелажами з полицями, кошиками та холодильниками. У один із холодильників поклали Мо.

В очікувані до зустрічі з покупцем сумувало морозиво вдень та вночі. Цілу ніч і цілий день думки про зустріч з сонцем.

Бо на заводі морозива ходили чутки про чарівне сонце, що змінює всесвіт і людей, гріє тіла і речі, душі і думки. Солодко було від думки про те сонце.

А що говорили про літо — воно таке мрійливе і яскраве і в ньому завжди сонце. І було це так, наче літо — то всесвіт, в якому люди та морозиво з сонцем радіють та бавляться у ігри.

І от до холодильника підійшла дівчинка і ткнула пальцем в скло: -Ось це хочу — сказала вона, мама з татом переглянулись і дозволили.

Дівчинка щаслива несла Мо до касової стрічки, касир «пікнула» тою чудернацькою штукою на морозиво і протягнула дівчинці солодкий десерт.

-Тримай — з посмішкою сказала вона. Вийшовши на вулицю татко розпакував Мо із пакунку, і упаковка залишила морозиво, впавши в смітник. Нарешті Мо побачило сонце, але воно ледь світило, а в повітрі було волого та зябко.

Дівчинка раз за разом смакувала солоденьке морозиво і щасливо дивилась на день. От що воно — сонце, подумало Мо — це дівчатка, які щасливі попри все. Посмішка — то є сонце — осяй свій день. Даруй щастя світові.

Вєта Базюк для Лялі Базюк