Звуки ніжності і ласки - Вета Базюк - авторские произведения

Звуки ніжності і ласки

  • 5 155 просмотров
  • Звуки ніжності і ласки

    Так тихо шепчуть і бринять,

    А я вже вірю, наче в казці

    А ти не мій, я знаю, й не пита.

     

    Торкайся, обіймай, цілуй,

    Я знову зроблю вибір той же.

    Ти знов не поряд, знову обманув,

    А я шукатиму губами.

     

    Ти є,десь, є

    Не мій, не поряд, не назавжди,

    А то мене ні трохи не гризе

    Я вірю, жду, і знаю – буде.

     

    Ще час солодкий, час п’янкий,

    Красиві дні і гарні ночі,

    Ще погляд і сплетіння рук

    У постіль нас вкладуть.

     

    Ти є, ти точно є,

    Я відчуваю, знаю.

    І хоч образ палких печать

    Ненавиджу, але пробачу.

     

    Сумую, плачу і картаю

    Себе за те, що знову те ж

    Повторюю, і в той капкан я скачу

    З якого лише біль і серце мук.

     

    Це та неволя, яка душить,

    Яка додасть печалі і жалю.

    І час, злітаючи над нами

    То радує, то піддає жалю.

     

    За що, чому я знов люблю,

    Солодке і гірке це з болем.

    То почуття п’янке й дурне,

    Щасливе теж…і втішне дуже.

     

    Я можу зупинитись і забути.

    Але чи хочу я із серцем кам’яним в цім світі бути?

    Та ні, нетреба так, я ще жива,

    Люблю, страждаю все пережива.

     

    То є моє, мої думки, чуття, слова.

    І лише я відчути так спроможна

    Ті кроки, дотики, слова

    Твій голос…ноти в нім так стрімко…

     

    Як та роса щезають швидко.

    А я вдивляюсь в очі дорогі,

    В ті самі, що так сильно манять,

    І то до ранку, то в зорі у небо з сумом удивляюсь.

    Ти де? Як ти…

     

    Та все ж немає нам стежини,

    Не разом жити, і до душі

    Ні хвіртки ні місточка

    І разом бути нам ні днини.

     

    Не написали, не задумали, отак

    Живем, і просто вірно знаєм

    Що є, і щось бува

    Між серцем миттю пробігає.

     

    То все пусте, і то дарма

    А вплив і силу має.

    І як казав хтось у віршах, то убиває й воскресає,

    Отак і ми із сильних в попіл,  знову люди.

     

    Окремо, сильні й інші,

    На своєму шляху найкращі.

    І хоч нам треба сил, але ми зможем

    Бути собою…але не потривожим…

     

    То що було, давно й неправда,

    Чи біль, чи рани й почуття

    Назавжди лишиться у травні

    Любов, Розлука і журба.

     

    Вєта Базюк

     

     

    Оставить комментарий

    Вы должны Войти чтобы оставить комментарий.