В нас було літо | Вета Базюк - авторские произведения Вета Базюк — авторские произведения

В нас було літо

  • 774 просмотров
  • Зовсім скоро буде люта зима, крізь шибки вже не видно силуети, крижинки приховують бажане, очікування не виправдовуються, а очі та тіло так хочуть його, його одного.

    chasy

    Відкрита частина вікна закликає визирнути, і не дарма, бо за вікном звичний, але такий знайомий та передбачуваний маршрут  вже вкритий сніжком, і свіжий, повний сил вітерець радіє тому, що нарешті він може показати свій характер, і не бути вимушено люб’язним, зможе  розгулятись і розбігатись де і як завгодно, відчуваючи при цьому тепло. Тепло поглядів і гарячі долоні, холод губ і сердець — вітер все відчуває, він ближчий ніж вам здається.

    Перед новорічний час звуть чарівним, більшість, люди яким  в дитинстві дарували подарунки — досі чекають, а хтось, переживши список дитячих травм, вже не чекає, а створює собі і близьким свято не чекаючи дати.

    І час сказати — вибач, і час визнати, що в нас  і у нас було літо. Був рік для того, аби знайти слова та познайомитись ближче, був рік зізнаватись у коханні і хвилюваннях, був рік з страхом втратити зв’язок і намаганням бути поруч. Це був хороший рік.

    Два героя, одної історії, в цей день стояли заворожено, святково одягнені, та не такі щасливі, як в минулі дні.

    — Вибач, якщо…

    — Не слід вибачатись…

    — У нас було хороше літо. В стосунках літо. З тобою у нас завжди літо. Ти мене ніколи не ображав, ну майже ніколи… ти не далекий, а близький, як дотик.

    Літо минуло, воно було  із днів оптимізму і настрою, реалізованості ,вмінь і гарних вбрань. Із кольорових папірців, телефонів, планів і дат… а серце гадає наугад. І майже завжди відповідний час. Час саме для нас.

    Я так змінилась через твої почуття:  нові досягнення та дохід,  нове відчуття себе,  та нова впевнена я. Гарна я та стильна я.

    — Ти — неперевершена.

    — Мені довелось в діалозі почути фразу «мій перший поцілунок», я одразу відповіла, я…, в мене…, а на справді розгубилась, і подумала: як тупо, де мій перший поцілунок, хто його вкрав…  Та все ж я заспокоїлась і враз згадала твій дотик, найкращий парфум і теплі губи після кави. Все ж я маю більше сотні твоїх поцілунків (переконала себе я), і жваво продовжила розмову.

    Тож немає нічого гіршого, ніж втрачена можливість.

     Чому так? Хто не був готовий і хто не наполягав — вже не має значення. Брати відповідальність за своє щастя — от чого я вчусь.

    Він і цього разу був таким бажаним, емоції, жести і міміка, деталі поведінки і манери, хода… о, да.

    Все це можна назвати «психологічний портрет», але коли це твоя людина, тоді це можна назвати – «реакція», ну або іншим схожим словом. Коли виникає асоціація, спогади чи бажання — це вже контакт. А коли все взаємно — це просто космос.

    Космос тому, що  все літає, коли є задоволення, або коли його немає. Емоції різні, але краще надихати, ніж часто купувати посуд. Тому сприяйте зіркам самі, якщо вони не віщують побачень і не обіцяють вражень.

    Полюйте на свої емоції і задоволення. І дарувати звісно треба те, що необхідно — почуття, враження і спогади.

    Часто люди купують, замість сказати.

    І ще є така річ як цінність, якої набувають вчинки і речі від коханої людини. Це коли цілий день прокручуєш в голові фрази, і ловиш поглядом, як від цього ти посміхаєшся. Це коли проходиш повз подаровану річ, або  місце обіймів і одразу сум і бажання щось цікаве придумати. Та є місця, де було добре, але туди разом ви, певно, вже не повернетесь… Тоді ідеш повз іншою стороною, не як раніше, і розумієш: там ви разом, в минулому втрачені ви, але спогади — вони такі компактні — завжди з собою.

    — Обожнюю тебе.

    — Навзаєм. Як безцінно, коли ти обрав для мене,носиш біля себе і даруєш з долонь, від серця… це так гарно і зворушливо. Я не дуже швидко реагую, тому вже потім  подумала: треба було по іншому, бути щасливішою і дякувати, та коли любиш — більшість часу — то спостереження (у мене так, тому п’ю сироп із чорниці, щоб бачити тебе добре, та поки бачу крижинки на склі).

    — Ще ніколи в світі я не радів так цим  дням, як сьогодні.

    — Я ніколи в світі не кохала так. Все таке мляве по зрівнянню з твоїми рухами, словами і пристрастями. Мої відчуття такі насичені, вони не мають строку придатності, я їх смакую перед сном, але особливо люблю на сніданок, от чому я не снідаю.

    — Ти обов’язково будеш щасливою.

    — Ти це зробиш? Ти ж знаєш чого я хочу.

    Вітер вже заспокоївся і навіть зник, залишив без відповіді сподівання.

    Час не вичерпаний і навіть терплячий, він дає можливість, дивується з нас і злиться, що чекав дарма, дав шанс дарма, злиться, що ми гірше дітей його дратуємо, ті його ганяють і пришвидшують, а ми намарно проганяємо подалі, залишаючись без вражень, порожніми серцями без емоцій.

    —  Ти моє диво і моє щастя. Не має значення коли буде побачення.

    — Першим бажанням в новому році є — бути поруч. Ти в моєму серці назавжди, я подумки з тобою.

    Тим часом у великий пакет летіли літні речі, певно їх хазяйка була в поганому настрої. Та от вона зупинилась і сіла на підлогу. Взяла в руки останню річ, то було плаття…

    -Як можна його викинути чи віддати, коли він мене в ньому так притис, так обіймав…  Ні, воно буде в ящик із спогадами.

    Потім вона приміряла плаття, зняла, потанцювала з ним, лягла на ліжко, обійнявшись, і засумувала. Потім позгадувала і замріялась. Підвелась і заходилась шукати інше вбрання вже з теплого одягу. Буде образ — буде план.

    Оставить комментарий

    Вы должны Войти чтобы оставить комментарий.